Олександр Романюк прийшов до команди НАК "Нафтогаз" з бізнесу у 2015 році, коли його призначили першим заступником голови правління АТ "Укргазвидобування"  (УГВ). Потім він працював директором дивізіону "Розвідка та видобування" Групи Нафтогаз – керував розвідкою та видобутком вуглеводнів на родовищах УГВ, шельфі Чорного моря, "Чорноморнафтогазу" та НАК "Надра Юзівська". А з травня 2022-го по січень 2023 року обіймав посаду т.в.о. гендиректора УГВ. За час повномасштабної війни, компанія досягла одного з найменших по галузі показників зниження видобутку – 3%, видобувши за результатами 2022 року 12,5 млрд куб. м українського газу.

Олександр Романюк розкрив найгостріші питання, які ставилися перед галуззю та її перетворенням. Розповів, як вплинула війна на газовидобуток, та які виклики він зміг подолати разом зі своєю командою. Оцінив перспективи та майбутнє українського газовидобування в контексті глобальних викликів та українських можливостей.

 

Дивіться повне інтерв'ю на YouTube каналі: За кадром газовидобування: Олександр Романюк про галузеві виклики, вплив війни та майбутнє галузі 

 

Коли ви почали реформування газодобувної галузі, коли ми йшли правильної дорогою, коли помилялися й, де ми знаходимося наразі?

У 2015 році, коли я приєднався до "Укргазвидобування" та до нової команди керівників НАК "Нафтогаз України", компанія виглядала наступним чином. Ресурсна база УГВ була повністю виснажена без будь-яких перспектив. За 10 років до 2015-го компанія втрачала спеціальні дозволи й нічого не отримувала натомість й працювала на старих родовищах з ефективністю набагато меншою від показників роботи закордонних компаній на аналогічних родовищах.

Компанія була закритою для нових технологій. По-перше, не було коштів. По-друге, обладнання, на якому тоді працювали, було переважно радянським, застарілим не лише морально, але й фізично. Це бурові верстати середнім віком 33 роки, декілька зламаних колтьюбінгових установок, які стояли під парканом й не використовувалися, аналогічно й з флотом ГРП (гідророзрив пласту).

Жодного фахового галузевого програмного забезпечення не існувало, без якого взагалі неможливо у сучасному світі мінімізувати ризики та проводити розвідку й розробку родовищ.

Що ми маємо зараз? Тотально змінено ситуацію з ресурсною базою. Сьогодні в УГВ є потенціал збільшення ресурсів вдвічі. Це найголовніше, адже цінність видобувної компанії визначається геологією, ресурсами, які потім можна перевести в запаси, а згодом з них – підтверджених – видобувати.

Технічна база та технології повністю оновлені. Маємо наразі новітній парк обладнання, найпотужніший у Європі. Парк з 20 нових потужних бурових верстатів, які можуть бурити на глибину до 7 кілометрів. Повністю модернізовано 15 старих верстатів, які бурять до певних глибин з не меншою ефективністю, ніж нові. Плюс додатково оновлено та запущено ще 5 старих верстатів. Виробництво повністю забезпечене програмними комплексами. Закуплено та впроваджено понад 40 комп'ютерних програм для використання фахівцями на всіх ланках створення додаткової вартості розвідки та видобування. По кожній програмі є достатня кількість ліцензій для того, щоб з ними ефективно працювати.

Комерційна швидкість буріння на один верстат складала у 2015 році 250 метрів на місяць. Зараз ми вийшли на показних понад 1000 метрів на місяць. Це не фінал, бо далі ще є куди розвиватися.

Сьогодні УГВ має потужний флот нових колтьюбінгових установок. Також залучаються сервісні компанії, які надають колтьюбінгові послуги. Якщо у 2015 році було нуль колтьюбінгових операцій, то зараз це сотні операцій, без яких неможливо працювати з будь-якими свердловинами.

По ГРП ми взагалі зробили локальний прорив. Раніше п'ять ГРП на рік було стандартною практикою. Тепер понад 100 на рік, й у перспективі маємо збільшувати такі операції в рази для закінчення горизонтальних свердловин. Адже це єдиний шлях до видобутку великої кількості запасів, які раніше вважалися невидобувними.

І звичайно кадри. За цей час компанію відкрили для фахівців з іноземним досвідом роботи. Наразі компанія розмовляє різними мовами, вона працює з усіма доступними сучасними технологіями. Хоч і не всі з них ще застосовуються широко.

Порівнюючи роботу УГВ зараз і 7-8 років назад, ми побачимо дуже велику різницю. Сьогодні маємо сучасну, модернізовану технологічну компанію з досить високим рівнем діджиталізації виробничих та сервісних процесів, яка ефективно оперує родовищами, які є в неї на балансі. Так, це с родовища на понад 80% виснаження, відкриті переважно ще за радянських часів. Але ефективність керування ними є не гіршою ніж в аналогічних компаній за кордоном. Вона вимірюється тим, скільки від залишкових запасів відбирається щороку. Цей показник коливається від 3% до 10% залежно від розмірів родовища та стадії його виснаження.

 

Свого часу Віктор Медведчук в інтересах Кремля розвив бурну діяльність з блокування ГРП та постачання колтьюбінгових верстатів на терміни від 10 до 12 місяців.

Наші вороги – росіяни блокували збільшення видобутку газу в Україні впродовж усього періоду нашої незалежності. Вони лобіювали відставки генеральних директорів "Укргазвидобування", які збільшували видобуток українського газу. Наприклад, Іллю Йосиповича Рибчича. Вони блокували наші спроби розвідки в районі Керченської затоки ще 2010-х роках. Вони блокували роботу Shell на Юзівський площі. Та заважали роботі УГВ на Святогірському родовищі у 2018 році.

"Газпром" фінансував всі ці "українські" екологічні протестні групи, які ходили з плакатами "Сланцевий газ убьєт Донбас". І не лише в Україні, до речі. Подібні групи блокували видобуток сланцевого газу навіть в США, в Польщі та багатьох інших країнах Європи. При тому, що в самій Росії робили по 10-13 тис. гідророзривів пластів щороку.

На момент 2013-2014 років у нас з 1989 року вилучення залишкових запасів скоротилося до 0,5-1%. Тобто ми вилучали тоді лише той газ, який сам примудрявся виходити на поверхню. Тут зростання відбулося кратне. А як щодо збільшення видобутку? Це головне питання, яким постійно дошкуляють керівництву НАК "Нафтогаз України". На рахунок "Програми 20/20" було багато спекуляцій. На моє переконання, після цієї програми залишилися нове обладнання, технології, тисячі інженерів. Але я хочу, щоб усі почули, що було так і не так у "Програмі 20/20"?

Власне я через завдання збільшення видобутку й прийшов в УГВ. В інакшому випадку не було б сенсу витрачати час та зусилля. Питання системного збільшення видобутку було нагальним й у 2015 році, є воно таким й зараз. Але за цей час, були й періоди зменшення видобутку.

У 2015 році була розроблена життєва необхідна "Програма 20/20". Фактично ми сказали, що на старих родовищах ми можемо збільшити видобуток. Плюс за цей час відкрити низку нових родовищ, тому УГВ потрібно було щороку надавати 20 нових ділянок для розвідки. Тобто 100 ділянок за 5 років, на яких компанія відкрила б до 30 нових родовищ, згідно з середнім коефіцієнтом відкритів. І ці родовища ми б також ввели в експлуатацію.

Що трапилося насправді? Замість 100 ділянок для розвідки, ми отримали сім у 2016 році, ще 10 – у 2017-2018 роках. Тобто ми отримали всього 17 спеціальних дозволів, а паралельно – до 70 відмов від Полтавської облради. А тоді процедура отримання спецдозволів передбачала голосування обласних рад. Тобто фактично Полтавська облрада відмовила нам у масштабному розвитку економіки полтавського регіону. Вони це називали "шлагбаум для УГВ".

Хоча, слід зазначити, що з 2015 року таки було відкрито 17 нових невеликих родовищ. Тобто УГВ свою роботу зробило.

Але головна проблема – п'ятирічна програма була зупинена після третього року реалізації на початку 2019-го. Тому розглядати її результати неможливо у повному обсязі. Попри це у 2015-2020 роках на існуючих родовищах загальні обсяги видобутку були 93% від запланованих амбітних показників.

Я знаю, що у нас є багато критиків. Але щоб збільшити видобуток, потрібно провести всебічний фаховий аналіз, створити програму, все продумати на 5 років вперед, виділити кошти, залучити фахівців та сумлінно працювати вдень і вночі. Тому наслідки "Програми 20/20" та її результати були позитивними, хоча вона й була зупинена по суті на півдорозі.

Також потрібно сказати, що за минулі 8 років спроби збільшити видобуток були, але вони натикалися на відсутність підтримки держави та невдалу трансформацію операційної моделі керування дочірніми компаніями в групі "Нафтогаз". Нарешті заважали, дуже часті зміни топ-менеджменту НАК. Наприклад, за цей час змінилося три голови правління "Нафтогазу", п'ять гендиректорів "Укргазвидобування". Так не може працювати система, в нормальних приватних компаніях це неприпустимо.

 

Що не так з операційною моделлю керування дочірніми компаніями в НАК "Нафтогаз України"?

Зміна операційної моделі управління в групі "Нафтогаз" задумувалася для того, щоб покращити ефективність роботи. На жаль, цього не відбулося. Помилки робити не заборонено. Заборонено їх не виправляти. Що трапилося? Ця трансформація була впроваджена, але не була згодом скасована. Я завжди був критиком цієї системи, тому що багато кому було зрозуміло, що ця система має недоліки, які призведуть до погіршення ситуації. Бо кожна дочірня компанія "Нафтогазу" була розділена на 10 частин. На 2-3 дивізіони, у яких були свої керівники, і на 7 корпоративних функцій. Тобто 10 людей відповідали кожний за 1/10 частину компанії і весь персонал по цій вертикалі підпорядковувався лише їм. Тепер найголовніше – ніхто з цих 10 людей не підпорядковувався генеральному директору жодної дочірньої компанії. Вони підпорядковувалися кожен своєму менеджеру в "Нафтогазі". Це означало, що гендиректор, який відповідає за роботу компанії, не міг цих людей – фактично своїх заступників – ані звільнити, ані наняти, ані запросити на зустріч. Їхню роботу оцінювали, їх преміювали або звільняли менеджери у "Нафтогазі". Тобто керівник, який відповідав за видобуток газу, не міг ухвалювати рішення, необхідні для виконання планів з видобутку. А рішення ухвалювали в "Нафтогазі" люди, мотивація яких не пов'язана зі збільшенням видобутку. І досі відповідальність за видобуток лежить на одних людях, я рішення ухвалюють інші.

Цю систему потрібно змінити. Дякувати Богу, в "Нафтогазі" знову з'явилась наглядова рада, більшість якої складають незалежні члени, вона має негайно скасувати дію положення про дивізіони і корпоративні функції, та дати самостійність дочірнім компаніям. Це те, що зв'язало та знизило ефективність роботи групи "Нафтогаз" ще 5 років тому. І ця помилка досі не виправлена.

Щобільше, коли відбулася ця трансформація, скасували правління в дочірніх компаніях, а їх потрібно повернути. Неможливо ефективно керувати такими великими компаніями без правлінь. Також позитивною практикою було суміщення керівників дочірніх компаній посад членів правління "Нафтогазу". Тому що так вони могли пришвидшувати рішення акціонера по своїх компаніях. Через таку управлінську систему УГВ втрачає видобуток. Через це у других дочірніх компаній теж показники нижчі за можливі.

Проведу аналогію. Чи можна бігти марафон зі зв'язаними між собою шнурками? Можна, але навіщо? Якщо ці шнурки можна просто розв'язати! А зараз "Нафтогаз" продовжує рух саме зі зв'язаними шнурками.

Юрій Вітренко, коли повернувся в "Нафтогаз", пообіцяв змінити систему, але зробив це частково. Але воно не працює на половинку, або на чверть. Було скасовано дивізіони, але ж матрична структура залишилася. Така система працює в Shell, який присутній в 50 країнах на всіх континентах світу. Їм це потрібно для того, щоб використовувати синергії та вчитися на помилках. Якщо лихо трапилося в Мексиканській затоці, потрібно терміново ділитися інформацією та досвідом, щоб таке ж не відбулося на родовищі в іншій частині світу. У нас же синергія між Полтавською та Харківською областями. Про що ми говоримо?

Вже усі давно зрозуміли, що це помилка. Але немає волі. Я чув вислів: "Якщо закрити "Нафтогаз", то видобуток збільшиться". Погоджують на 100%.

Також є велика проблема з кадрами. Лише цього року з "Укргазвидобування" пішло шестеро кваліфікованих досвідчених топ менеджерів. І відтік продовжується.

 

При матричній системі управління дочірніми компаніями НАК "Нафтогаз України" рішення ухвалюються надто складно та надто довго. Скільки менеджмент "Укргазвидобування" втрачає робочого часу на папірці та погодження?

Часто половину часу.

 

Це просто через неефективну систему керування?

Річ у тім, що за такої системи відповідальність лежить на одних людях, а рішення ухвалюють – інші. При цьому останні часто не розуміються на питаннях газовидобування. Це дуже безвідповідально та неефективно.

 

Зрозуміло. Потрібно просто дати працювати фахівцям. Давайте повернемося до ресурсної бази. Чи є в Україні запаси газу, за рахунок якого ці професіонали зможуть збільшити видобування?

Фраза про старі родовища, котрі вже мають стан вичавленого лимона, правдива на 100%. І на старих родовищах може бути лише падіння видобутку у перспективі. На них навіть вже не можна тримати плато видобутку. Компенсувати це падіння можна лише за рахунок нових відкритих родовищ і покладів. Тому зараз це найважливіше питання для держави у нафтогазовій індустрії.

Що з точки зору ресурсної бази відбулося найважливіше? По-перше, переоцінили ресурси. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми сконцентрувалися на центрі та заході держави. Карпатський регіон є до кінця не вивчений, там сейсміка проведена на менш як 10% території. На відміну від польської території, де 90% покрито 3D-сейсмікою. Там є потенціал збільшення ресурсної бази на десятки мільярдів кубометрів, можливо до 60 млрд. куб. м.

Далі – маємо шельф Чорного моря, який ми нарешті отримали від держави для розвідки. Ми там багато чого вже зробили. На мілкому шельфі встигли до початку повномасштабної війни провести 3D-сейсміку на 5 тис. квадратних км до 14 км вглиб. Там є потенціал та перспектива збільшення запасів від 70, можливо, до 100 млрд. куб. м. Ми вже навіть перші точки під буріння визначили. І туди треба повертатися одразу після Перемоги.

На глибокому шельфі ми, на жаль, не встигли зробити сейсміку. Але на переконання фахівців, запаси природного газу там можуть складати 300 або й більше млрд куб. м.

Для порівняння, в УГВ зараз залишкових запасів – лише 240 млрд куб м. Але їх не можна підняти за10 років, адже ці родовища вже виснажені. Відпрацьовувати їх потрібно багато десятиліть за допомогою дотискуючих компресорних станцій.

Отже, що відбулося за останній рік? УГВ була обмежена на воді й на сході, там де був найбільший потенціал для зростання. Але інтегрована команда українських та іноземних геологів детально порівняла породи, гірські та геологічні умови на українських та основних родовищах американського Техасу. Вони підтвердили, що на родовищах УГВ є перспективні ресурси газу, що за своїми характеристиками ідентичні газам, які видобуваються в США величезними темпами. Це так звані "нетрадиційні запаси газу" або, як у нас раніше вважалося "важковидобувні гази". Тому що старими технологіями вертикального буріння видобути ці запаси неможливо.

У підсумку на ліцензійних ділянках УГВ, де ми вже працюємо, було оцінено потенціал приросту запасів понад 200 млрд. куб. м. Це запаси, за розмірами не менше наявних, але вони наразі не стоять у нас на балансі. Це той самий газ. Різниця для видобутку полягає лише у трьох основних параметрах: пористість, проникність та крихкість породи. Традиційних газ знаходиться в порожнині під землею, звідки його піднімають через вертикальну свердловину. Нетрадиційний газ видобувається по іншій дорожчій технології горизонтального буріння та ГРП. Це родовища, на які є спецдозволи ліцензія, 3D-сейсміка, багато вертикальних свердловин та наземна інфраструктура. Минулого року ми підготували шість свердловин для пілотного буріння – цього року мали пробурити три з них.

На моє переконання, нічого важливішого для держави та "Нафтогазу" в газовій галузі немає, ніж тестування та буріння пілотних свердловин на цих нетрадиційних покладах. Адже це може збільшити запаси УГВ вдвічі. А якщо дивитися на всю Дніпровсько-донецьку западину, де ці ресурси знаходяться, то потенціал приросту запасів складає понад 1 трлн куб м.

Подібна історія відбувалася в США, де теж добували газ з традиційних родовищ. Великі компанії за 60 років їх виснажили та продали ділянки меншим гравцям ринку. Останні відпрацювали технологію ГРП та горизонтального буріння й довели, що можна ефективно видобувати запаси, які раніше вважалися недобувними. Й за ці 15-20 років "сланцевої революції" Америка з імпортера газу і нафти перетворилася на експортера. За ці роки нетрадиційними технологіями видобули газу в рази більше, ніж за 60 років до цього традиційними методами.

Тому, я впевнений, що потенціал України по газу є найбільшим в Європі. Ми можемо говорити не лише про українську енергонезалежність, а й про забезпечення стабільності поставок енергоносіїв в Європу.

Повертаємось до наших нетрадиційних запасів у 200 млрд куб. м. Наведу дуже спрощений розрахунок. Для того, щоб їх видобути потрібно пробурити до 500 свердловин за наступні 10 плюс років. Кожна свердловина відбере до 400 млн куб. м. за свій життєвий цикл. Для того, щоб пробурити таку кількість свердловин, потрібно приблизно 10 млрд доларів. Для того, щоб проєкт вийшов на самофінансування потрібно зробити пілот, підтвердити концепцію та залучити до 1 млрд доларів. За ринковою ціною природного газу 350 доларів за 1 тис. куб. м. наші 200 млрд куб. м. коштуватимуть 70 млрд. доларів. Це найбільший локомотив розвитку економіки України навіть у воєнний час. І це збільшення українського ВВП.

Для цього потрібні технології, які зараз промислово широко не застосовуються у нас. Але широко використовуються в світі, наприклад, компанією Hulliburton. До речі компанія є однією з небагатьох, яка вийшла з російського ринку, продавши там свій бізнес за 1 рубль. А він генерував їм щорічного доходу до 1 млрд доларів. Ще й обладнання залишили на 500 млн доларів на болотах. Оце називається принципова позиція й підтримка України.

Так от якраз інженери Hulliburton допомагали нам проєктувати пілотні свердловини, тому що дизайн сильно відрізняється від наших вертикальних свердловин.

Для того, щоб проєкт запустити, потрібно з чогось починати. Тому ми заклали в бюджеті буріння трьох горизонтальних свердлових цього року. На жаль, через неефективність операційної моделі "Нафтогазу", про яку ми вже говорили, ці свердловини з великою вірогідністю не будуть пробурені цього року. І це найбільша проблема, на яку має терміново звернути увагу голова правління та наглядова рада компанії. Потрібно негайно переглянути фінансовий план та виділити кошти на пілот.

Раз Hulliburton залишив на 500 млн доларів обладнання, то може вони можуть нам виділити кошти на пілот?

Це питання не до них. Бо вони є сервісною, а не видобувною компанією. Ми минулого року проводили переговори з найбільшими американськими газодобувними компаніями, щоб вони вклали кошти разом з нами на партнерських умовах, адже це їхня спеціалізація. Але перемовини поки що тривають. Іноземні компанії не готові працювати в умовах військового стану. Їм простіше збільшити видобуток у себе, платити великі кошти, щоб перекинути LNG через Атлантичний океан, а потім цей газ розрідити. Ніж у рази дешевше транспортувати український газ в Європу по нашій ГТС.

Також йшлося про те, що американський уряд був готовий розглядати фінансування вищезгаданого пілотного проєкту з горизонтального буріння на суму до 250 млн доларів, тому що вони зрозуміли його важливість. По суті це регіональна революція та зміна енергетичного балансу в Європі. Навзаєм американці вимагають зрозумілих речей – повної підзвітності, прозорості та відповідності міжнародним стандартам корпоративного управління.

 

Тобто в умовах війни велися переговори з американським урядом про фінансування пілотного проєкту видобутку газу з нетрадиційних покладів. Але все зупинилося через відсутність прозорості та нерозуміння американськими партнерами, як будуть витрачатися їхні кошти. Я правильно розумію?

Так, правильно. Але, на мою думку, головне питання – відповідність міжнародним стандартам корпоративного управління, які передбачають проведення наглядовою радою конкурсних відборів на посади голови та членів правління "Нафтогазу" й керівників дочірніх компаній. А взагалі я з вами повністю згодний, що не припустимо не використовувати таку можливість. Тому що це стратегічний напрямок та пріоритет №1 в газовій галузі України.

 

Виявляється, що в Україні є величезні досліджені обсяги газу, є фахівці з видобутку. І навіть гроші нам на це виділялися. Але…

Я сподіваюсь, що проблеми розв'яжуть і гроші будуть. Просто у нас у всіх існує певна нетолерантність до не успіху. Всі очікують, що з першої ж свердловини піде газ. Американці поки протестували цю технологію, втратили мільярди доларів. Ми, звичайно, не понесемо такі витрати, адже технологія відома, але у нас геологічні умови дещо відрізняються. В Україні на 1,5-2 км глибше, тому треба буде знайти необхідний рецепт й цю технологію правильно застосувати. З цих причин нам і потрібні до 10 пілотних свердловин. Ми маємо бути толерантними, щоб надати можливість це зробити. Тільки за вибірки свердловин, у нашому випадку – шести, будуть зрозумілими перспективи.

Чому це так важливо? Стартовий дебіт кожної свердловини, яка закладається, має бути 1 млн куб. м на добу. Уявіть, якщо маємо 20 свердловин зі стартовими дебітами хай навіть 0,5 млн куб. м на добу – сукупно це 10 млн куб. м. А це плюс 25-27% до чинного добового видобутку "Укргазвидобування". Це збільшення видобутку не на декілька відсотків на старих родовищах, це зріст на десятки відсотків. А якщо піти далі по тих 500 свердловинах, про які я говорив, то матимемо збільшення видобутку газу у рази.

Перед нами великий європейський газовий ринок, який лише на 30% самозабезпечений, тобто Україні є куди збувати свій газ. В стратегії розвитку української економіки це питання має бути на першому місці. Принаймні я не знаю жодної іншої галузі, де можна настільки збільшувати ВВП країни. При тому, що у нас для цього є все. Лише не можемо його скласти до купи.

До речі, на одного працівника нафтогазодобувної галузі, припадає понад 10 робітників у суміжних галузях – нафтосервісній, будівельній, нафтохімічній тощо. Без них також неможливо видобувати та перероблювати газ. Це дуже потужна індустрія, яка має великий вплив на ВВП України.

 

В цьому році нарешті обрали наглядову раду НАК "Нафтогаз України". Що вона мала б за цей час зробити, ви вже сказали. А чому нічого досі не рухається?

Кожній новій наглядовій раді потрібен певний період, що зрозуміти, що до чого. Тому, я гадаю, пройшло вже достатньо часу, щоб вони почали діяти, якраз з цих питань. Зрозуміло, що наглядова рада завжди завантажена безліччю питань, але треба розуміти пріоритетність.

 

Що на галузь чекає зимою? Яка ситуація наразі з видобутком?

Літо закінчилося й з точки зору видобутку усі зусилля мають бути спрямовані на наступний рік. Адже результати 2023-2024 років були закладені у плані ще у 2022-му. Цей план передбачав суттєве збільшення темпів приросту видобутку. Нагадаю, торік УГВ вдалося втримати видобуток попри тривалу окупацію великої кількості родовищ, руйнувань добувної інфраструктури та, на жаль, втрат працівників. Але тоді ще й були закладені стратегічні підвалини на майбутнє. Йдеться насамперед про горизонтальне буріння.

На 2023 рік було заплановано збільшення видобутку на 6% – до 13,2 млрд куб. м товарного газу. А також проходка 370 тис. метрів – це буріння близько 100 свердловин. В 2024 році було заплановано втримати такі ж темпи збільшення видобутку (6%) до 14 млрд куб. м. та пробурити близько 400 тис. метрів. І це все мало відбуватися в основному на традиційних покладах. А вже з 2025 року, після тестування горизонтального буріння, ми могли б говорити про зріст видобутку до 10%. Такою була логіка після успішного тестування горизонтального буріння на нетрадиційних покладах.

Цього року ми маємо чудові результати з видобутку та приросту запасів, які перевершують наші очікування. Тому що інтегрована геологічна команда, яку було досить непросто зібрати протягом кількох років, заклала у 2022-му якісно нові точки буріння й завдяки гарній роботі "Укрбургазу" (підрозділ УГВ) були збудовані свердловини із стартовими дебітами від 500 тис до 1 млн куб. м на добу. І це були не поодинокі випадки, які призвели до відкриття нових покладів газу.

Планка в 13,2 млрд куб. м буде подолана в цьому році. Але за рахунок нових відкриттів могла бути більшою на 200-300 млн куб. м. Однак, цього не станеться через неякісні та повільні рішення на рівні групи. Через несвоєчасне забезпечення виробництва матеріалами, послугами та паливом. Через неодноразові та масові простої бурових верстатів. З цих причин буде пробурено до 50 тис. м менше, ніж було заплановано. Так само не буде газу з горизонтальних свердловин, які б мали вже піти у виробництво у другій половині 2024 року. Тому з запланованих 14 млрд куб. м товарного газу на 2024 рік, ми не отримаємо 200-300 млн. куб. м. Потрібно буде шукати варіанти, чим їх компенсувати.

 

Недобурені 50 тис. м неможливо компенсувати. Втрачений час для буріння не компенсується й за 10 років.

Ви абсолютно праві. Але важливо також розуміти, що й буріння Укрбургазом понад 320 тис. м у 2023-му буде рекордним за всі роки Незалежності нашої держави. І минулого року УГВ також поставило рекорд, адже в березні 2022-го було відновлено буріння першої свердловини на Полтавщині, хоча ситуація була ще дуже небезпечною. Саме тому видобуток минулого року вдалося втримати, та пробурити більше, ніж у 2021 році. Вони – молодці, адже можуть та знають, як робити більше та краще. Але їм заважає неефективна система управління.

 

Коли закінчиться війна й українці звільнять усі свої території, куди насамперед піде "Укргазвидобування"?

Після Перемоги на УГВ та нашу галузь чекає новий виток розвитку. Найбільший потенціал газодобувної галузі на суходолі мають нетрадиційні поклади. Це те, що може зробити Україну енергонезалежною протягом п'яти років. Я вірю, що промисловість відновиться і рівень споживання газу повернеться на довоєнні показники. І ми зможемо забезпечити газом не лише себе, але й сусідів з ЄС. Також потенціал в Карпатах та на Сході – Юзівська площа понад 9 тис. кв км та площі, які були надані для розвідки за угодою про розподіл продукції, де через військові дії робота тимчасово зупинені.

На шельфі Чорного моря є великі перспективи нарощення традиійних покладів газу. Але шельф – це довго і дорого. Дослідження, розвідка, розробка, будівництво свердловин та газогонів займають від 7 до 10 років. А одна розвідувальна свердловина на глибокому шельфі, яку потім не можна використовувати як видобувну, коштує до 100 млн доларів.

Але його потрібно розробляти разом з партнерами. До речі, ми проводили перемовини й у нас було кілька потенційних інвесторів з Азії, Близького Сходу та Азербайджану, які були готові долучитися до розробки мілкого шельфу.

Так само потрібно залучати партнерів до розробки глибоководного шельфу. Наші турецькі колеги не так давно зробили відкриття на своєму шельфі понад 500 млрд куб. м природного газу. Зрозуміло, скільки з них стане підтвердженими запасами, покаже час, але потенціал дуже великий.

Тому найбільш логічним партнером на глибокій воді для нас була б Туреччина, адже вони вже створили досить потужну морську нафтосервісну індустрію. По суті наші родовища газу в морі суміжні. І разом з партнерами можна здешевшувати розвідку та розробку всіх родовищ.

На межі з румунським шельфом, де Exxon Mobile зробив відкриття, можливе партнерство з Румунією. Економічно доцільно було б будувати там один спільний газогін, який би йшов в Україну. Тому що ми, на відміну від румунів, маємо розгалужену ГТС і могли б цей газ поставляти до Європи.

Якщо держава не може дати ладу в газодобувній галузі, то може краще буде виставити "Укргазвидобування" на приватизацію й позбутися цього головного болю?

До УГВ я працював у приватному секторі, консультував різні компанії, переважно закордонні. З власного досвіду скажу, що у 90% випадків приватний власник є більш ефективним, ніж державний. Були приклади в Україні, коли приватний власник керував великими компаніями вкрай неефективно. Але це виключення. В усьому світі приватний власник має краще корпоративне управління, у нього як правило немає корупції, у нього відсутня політична адженда, він працює на максимальний економічний результат.

Якщо говорити про УГВ, то я вважаю, що найшвидший шлях для кардинального збільшення запасів та видобутку пролягає через залучення стратегічного інвестора та партнера. На мою думку, бажано залучити до цього північноамериканську компанію, яка має великий досвід розробки нетрадиційних покладів.

Іноземний інвестор принесе значні кошти до бюджету країни за купівлю своєї долі в державній компанії. Я до повномасштабної війни оцінював вартість УГД на існуючих старих запасах до 10 млрд доларів. При цьому компанія має великий потенціал зростання вартості, якщо до неї додати ще ті 200 млрд куб м нових запасів. Це має бути цікавим для стратегічних інвесторів. Плюс у нас на кордоні є покупець, який відмовився від кривавого російського газу, та чекає на український.

Тому, для того, щоб максимізувати розвиток індустрії та економіки України, потрібно залучати приватних іноземних партнерів. Звичайно, це питання мають вирішувати парламент та уряд. Але я, як колишній консультант великої консалтингової компанії, радив би вчинити саме так. Немає сенсу тримати у державній власності те, що управляється неефективно, через що стримується розвиток економіки цілої держави.

 

Дивіться повне інтерв'ю на YouTube каналі: За кадром газовидобування: Олександр Романюк про галузеві виклики, вплив війни та майбутнє галузі