CCUS в Україні: від кліматичних зобов'язань до нового ринку інвестицій

Юлія Боржемська. Менеджерка з регуляторної політики ДТЕК Нафтогаз

Передмова

Декарбонізація зазвичай асоціюється з додатковими витратами для промисловості та виконанням дедалі жорсткіших екологічних вимог. Проте в багатьох країнах технології уловлювання, транспортування та геологічного зберігання вуглецю (CCUS) вже перестали бути виключно природоохоронним інструментом. Навколо них формується новий ринок, що об'єднує промислові підприємства, операторів транспортної інфраструктури, власників геологічних сховищ, інвесторів та фінансові установи.

Попри значний потенціал декарбонізації, технології CCUS залишаються предметом дискусій. Критики вказують на ризики можливих витоків CO₂, високу капіталомісткість проєктів та ймовірність продовження використання викопного палива за рахунок технологій уловлювання вуглецю. Саме тому в Європейському Союзі розвиток CCUS супроводжується жорсткими вимогами щодо вибору сховищ, моніторингу, фінансових гарантій та довгострокової відповідальності операторів.

Водночас за останні кілька років підхід до CCUS у світі суттєво змінився. Якщо раніше ці технології розглядалися переважно як опціональний інструмент декарбонізації, то сьогодні вони дедалі частіше стають елементом промислової та кліматичної політики. Європейський Союз у межах Net-Zero Industry Act встановив ціль створення щонайменше 50 млн т щорічної потужності геологічного зберігання CO₂ до 2030 року та запровадив зобов'язання для окремих виробників нафти і газу брати участь у розвитку відповідної інфраструктури. Це свідчить про те, що в країнах ЄС питання полягає вже не в доцільності розвитку CCUS, а в темпах створення необхідних потужностей для уловлювання, транспортування та зберігання CO₂. З огляду на інтеграцію України до європейської кліматичної та енергетичної політики, аналогічні механізми регулювання розвитку інфраструктури CCUS можуть бути запроваджені й в українському законодавстві в майбутньому.

Для України це питання набуває особливого значення. Країна володіє значним промисловим потенціалом, розвиненою газотранспортною інфраструктурою та численними виснаженими покладами нафти і газу, які в перспективі можуть розглядатися як об'єкти для геологічного зберігання CO₂. Одночасно Україна взяла на себе зобов'язання щодо досягнення кліматичної нейтральності та інтеграції до кліматичної політики Європейського Союзу.

Актуальність CCUS для України посилюється одночасною трансформацією регуляторної та інфраструктурної моделі газового сектору. Переданий на розгляд Кабінету Міністрів України проєкт Правил визначення якості природного газу передбачає оновлення вимог до його фізико-хімічних показників з урахуванням Регламенту Комісії (ЄС) 2015/703, Регламенту (ЄС) 2024/1789 та стандартів ДСТУ EN 16726, ДСТУ EN 1776, ДСТУ EN ISO 12213 і ДСТУ EN 437. Для частини газу українського видобутку, що характеризується підвищеним природним вмістом CO₂ та інших компонентів, запровадження нових вимог означатиме необхідність додаткової підготовки газу та пошуку технологічних рішень для подальшого поводження з вилученим CO₂. Саме тому реформування вимог до якості газу слід розглядати у взаємозв’язку з формуванням в Україні інфраструктури уловлювання, транспортування, використання та геологічного зберігання CO₂.

Цей процес відбувається на тлі поглиблення інтеграції української ГТС з європейською газовою системою. Оператор ГТС України має статус спостерігача в ENTSOG, бере участь у гармонізації процедур та передає операційні дані на європейську платформу прозорості. Водночас із 1 січня 2025 року припинено транзит російського природного газу через Україну, що змінило традиційну модель використання значної частини газотранспортних потужностей і посилило потребу в їх перепрофілюванні та пошуку нових інфраструктурних функцій. Серед перспективних напрямів такого перепрофілювання можуть розглядатися транспортування низьковуглецевих газів і CO₂, використання виснажених газових родовищ як потенційних сховищ, а також інтеграція України до майбутніх європейських коридорів управління вуглецем.

Додатковим фактором є Регламент (ЄС) 2024/1787 щодо скорочення викидів метану в енергетичному секторі. З 1 січня 2027 року імпортери до ЄС повинні підтверджувати еквівалентність систем моніторингу, звітності та верифікації викидів метану для контрактів на постачання нафти, природного газу або вугілля, укладених чи поновлених після 4 серпня 2024 року. Для українських виробників це перетворює контроль метанових і вуглецевих викидів із суто екологічного питання на умову майбутньої експортної конкурентоспроможності та доступу до європейського ринку.

Паралельно з трансформацією газового сектору Україна поступово формує загальну кліматичну рамку, у межах якої має розвиватися майбутній ринок управління вуглецем. Україна 14 квітня 2026 року подала до РКЗК ООН Національний кадастр антропогенних викидів парникових газів за 1990–2024 роки , який визначає офіційну базу даних щодо джерел викидів у ключових секторах економіки. Водночас Довгострокова стратегія низьковуглецевого розвитку України до 2050 року, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 р. № 561-р , підтверджує курс держави на досягнення кліматичної нейтральності до середини століття.

Однак між кліматичними цілями та реальними інвестиційними проєктами існує критично важлива ланка, якої в Україні поки що бракує, а саме сучасне регуляторне середовище для розвитку CCUS. Без чітких правил щодо статусу CO₂, оцінки придатності сховищ, порядку отримання дозволів, моніторингу та розподілу відповідальності залучення довгострокових інвестицій у цей сектор залишається практично неможливим.

Саме тому питання розвитку CCUS слід розглядати не лише як складову екологічної політики, а й як передумову формування нового сегмента енергетичного та інфраструктурного ринку України. Створення правової бази може стати першим кроком до появи проєктів, здатних одночасно сприяти декарбонізації промисловості, залученню міжнародного фінансування та інтеграції України до майбутньої європейської системи управління вуглецем.

За оцінкою міжнародної практики розвитку CCUS-кластерів, регуляторна готовність включає не лише правила щодо зберігання CO₂, а й комплексне врегулювання транспортування, доступу до інфраструктури, моніторингу, довгострокової відповідальності та транскордонного переміщення CO₂. Крім того, важливими елементами є правова визначеність щодо права користування поровим простором, порядок передачі відповідальності після закриття сховища та забезпечення недискримінаційного доступу третіх сторін до транспортної інфраструктури та сховищ.

1. Чому CCUS важливий для України

Дискусія про уловлювання, використання та геологічне зберігання вуглецю (CCUS) в Україні часто зводиться до кліматичної політики та скорочення викидів. Проте для України значення CCUS є значно ширшим. Йдеться не лише про досягнення кліматичних цілей, а про збереження конкурентоспроможності тих секторів економіки, які формують основу промислового потенціалу країни: металургії, цементної промисловості, виробництва аміаку, водню, а також нафтогазового сектору. Для багатьох із цих галузей повна декарбонізація шляхом електрифікації або використання відновлюваних джерел енергії є технічно обмеженою або економічно надзвичайно дорогою. Саме тому в Європейському Союзі CCUS розглядається як один із ключових інструментів скорочення так званих важкоусувних викидів.

Європейський Союз вже переходить від окремих демонстраційних проєктів до формування цілого ринку управління вуглецем. Сценарії Європейської Комісії передбачають подальше масштабування інфраструктури транспортування та зберігання CO₂ у наступні десятиліття.

Для України це створює новий виклик і водночас нову можливість. З одного боку, українські експортоорієнтовані підприємства дедалі сильніше відчуватимуть вплив європейської кліматичної політики, включаючи механізм CBAM. З іншого боку, Україна вже володіє унікальною інфраструктурною базою для розвитку CCUS. Йдеться про найбільші в Європі підземні сховища газу із сукупною активною місткістю понад 30 млрд м³, одну з найбільших газотранспортних систем континенту загальною протяжністю понад 33 тис. км, значні промислові джерела викидів CO₂ та фонд виснажених газових родовищ, які потенційно можуть бути адаптовані для геологічного зберігання вуглецю.

Водночас геологічний потенціал сам по собі не створює ринку. Для банків, інвесторів і міжнародних фінансових організацій ключовим є не наявність потенційного сховища CO₂, а існування зрозумілих правил його використання. Саме тому питання регуляторної готовності стає центральним. Досвід реалізації проєктів у Норвегії, Нідерландах і Данії показує, що інвестиції в CCUS починаються не з будівництва інфраструктури, а з формування чіткої законодавчої системи, яка визначає права, обов'язки та відповідальність усіх учасників.

2. Моделі розвитку CCUS у міжнародній практиці

Попри значну увагу до технологій уловлювання вуглецю, проєкти CCUS реалізуються за різними організаційними моделями.

Найпростішою є модель point-to-point, коли один промисловий об'єкт уловлює CO₂ та транспортує його до одного конкретного сховища. Саме так розвивалися ранні проєкти Sleipner у Норвегії та Quest у Канаді. Перевагою такої моделі є відносна простота реалізації, однак вона обмежує масштабування та не створює відкритого ринку послуг зі зберігання.

Сучасна європейська практика дедалі більше спирається на кластерну модель. У такій системі декілька підприємств використовують спільну транспортну та зберігальну інфраструктуру. Прикладами є Porthos у Нідерландах, Aramis у Нідерландах і Northern Lights у Норвегії. Спільне використання інфраструктури дозволяє істотно знизити капітальні витрати окремих учасників та забезпечує ефект масштабу.

Наступним етапом розвитку є так званий хаб управління вуглецем (Carbon Management Hub). У цій моделі транспортування і зберігання CO₂ стає окремою послугою, яку надає спеціалізований оператор. Емітенти сплачують за приймання, транспортування та постійне геологічне зберігання CO₂ подібно до того, як сьогодні оплачуються послуги газотранспортної чи електроенергетичної інфраструктури. Саме ця модель лежить в основі більшості нових європейських проєктів.

Рисунок 1. Еволюція моделей розвитку CCUS.

Для України найбільш реалістичною виглядає саме кластерна модель з перспективою трансформації в майбутній хаб управління вуглецем. Такий підхід дозволяє використовувати наявну інфраструктуру та поступово нарощувати масштаби проєктів без необхідності створення великої мережі з нуля.

На відміну від схеми point-to-point, кластерна модель дозволяє декільком промисловим підприємствам спільно використовувати транспортну та зберігальну інфраструктуру, що суттєво знижує капітальні витрати й підвищує інвестиційну привабливість проєктів. Водночас, на відміну від повноцінної моделі Carbon Management Hub, кластер не потребує створення розгалуженого ринку послуг транспортування та зберігання CO₂ на початковому етапі. Такий підхід найкраще відповідає поточному рівню розвитку регуляторного середовища та інфраструктурному потенціалу України і може слугувати проміжним етапом до формування в майбутньому повноцінного вуглецевого хабу.

3. Регуляторна модель Європейського Союзу

Основою європейської системи регулювання CCUS є Директива 2009/31/ЄС про геологічне зберігання діоксиду вуглецю. На відміну від багатьох екологічних нормативних актів, вона регулює не лише окремий дозвіл чи окрему технологічну операцію, а весь життєвий цикл геологічного сховища CO₂.

Перший блок регулювання стосується відбору та оцінки сховищ. Директива вимагає комплексної характеристики геологічного комплексу, моделювання поведінки CO₂ та оцінки ризиків. Сховище може бути дозволене лише за умови відсутності істотного ризику витоку та неприйнятного впливу на довкілля або здоров'я людей. Такий підхід означає, що сам факт наявності виснаженого родовища або соляного водоносного горизонту не створює автоматичного права на його використання для зберігання CO₂.

Другий блок становить система дозволів. У праві ЄС чітко розділено дозвіл на дослідження потенційного сховища та дозвіл на постійне геологічне зберігання CO₂. Така двоетапна модель дозволяє поступово переходити від оцінювання до експлуатації та знижує ризик прийняття інвестиційних рішень на основі недостатніх даних.

Третій блок охоплює вимоги до експлуатації сховища. Директива встановлює правила щодо складу потоку CO₂, моніторингу, звітності, проведення інспекцій та коригувальних заходів у разі виявлення витоків або інших значних порушень. Важливо, що відповідальність оператора не завершується після припинення закачування CO₂.

Четвертий блок стосується закриття сховища, післяпроєктного моніторингу та передачі відповідальності державі. Передача відповідальності не відбувається автоматично після спливу певного строку. Оператор повинен довести, що CO₂ буде постійно утримуватися в надрах, а також виконати всі вимоги щодо моніторингу та фінансового забезпечення. Лише після цього держава може прийняти відповідальність за об'єкт.

П'ятий блок пов'язаний із доступом до інфраструктури. Європейська модель виходить із принципу відкритого та недискримінаційного доступу до транспортних мереж і сховищ CO₂. Саме цей принцип дозволив перейти від окремих проєктів до кластерної моделі розвитку.

Таким чином, європейська система розглядає CCUS як комплексну інфраструктуру, для якої необхідно забезпечити прозорі правила роботи протягом усього життєвого циклу проєкту. На ранніх етапах формування ринку необхідна державна підтримка для стимулювання емітентів до встановлення систем уловлювання CO₂, а також для створення транспортної інфраструктури та сховищ для СО2, яка ще не може функціонувати виключно на комерційних засадах.

4. Що рекомендує Міжнародне енергетичне агентство (IEA)

Погляд Європейського Союзу на регулювання CCUS значною мірою збігається з рекомендаціями Міжнародного енергетичного агентства (IEA). У спеціальному дослідженні Legal and Regulatory Frameworks for CCUS агентство проаналізувало міжнародний досвід створення правових режимів для проєктів уловлювання та геологічного зберігання CO₂.

Головний висновок IEA полягає в тому, що регуляторна система повинна охоплювати весь ланцюг створення вартості: від джерела викидів до остаточного геологічного зберігання CO₂. Регулювання лише однієї частини ланцюга не забезпечує необхідного рівня визначеності для інвесторів і кредиторів.

Серед пріоритетних напрямів регулювання IEA виділяє правовий статус CO₂, право користування підземним простором, систему дозволів, транспортування, режим доступу до інфраструктури, довгострокову відповідальність, фінансові гарантії та транскордонне транспортування CO₂. Особлива увага приділяється питанням передачі відповідальності після закриття сховища, оскільки саме вони найчастіше стають джерелом правової невизначеності.

IEA не рекомендує створювати окреме законодавство лише для сховищ. Навпаки, агентство наголошує на необхідності інтегрованого підходу, який охоплює весь ланцюг переміщення CO₂, включаючи питання вимірювання його обсягів, передачі відповідальності між учасниками та взаємодії різних регуляторних органів. Саме така логіка сьогодні лежить в основі розвитку європейського ринку управління вуглецем.

Побудова системи CCUS в Україні на базі принципів Директиви 2009/31/ЄС з урахуванням рекомендацій IEA забезпечить правову сумісність із майбутнім європейським ринком управління вуглецем і суттєво підвищить шанси на залучення міжнародного фінансування до перших українських проєктів.

Окрім регуляторних аспектів, міжнародна практика наголошує на необхідності формування життєздатної бізнес-моделі для всього ланцюга CCUS. Рішення про інвестування приймаються на основі технічної придатності сховища та з урахуванням доступності транспортної інфраструктури, механізмів відшкодування витрат, розподілу ризиків та довгострокової визначеності джерел доходу для всіх учасників проєкту.

5. Регуляторні прогалини України

Наявність перспективних геологічних структур, промислових джерел CO₂ або навіть потенційних інвесторів ще не означає готовності країни до реалізації проєктів CCUS. Міжнародний досвід показує, що критичним фактором успіху є саме наявність спеціалізованої регуляторної системи, яка визначає правила функціонування всього ланцюга управління вуглецем. Саме відсутність такої системи сьогодні залишається головним бар'єром для розвитку CCUS в Україні.

На відміну від Європейського Союзу, де основні елементи правового режиму визначені Директивою 2009/31/ЄС про геологічне зберігання діоксиду вуглецю, українське законодавство містить лише окремі фрагменти регулювання, які можуть бути використані для майбутньої системи CCUS. До них належать Кодекс України про надра, Закон України «Про нафту і газ», Закон України «Про оцінку впливу на довкілля», Закон України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів», а також законодавство у сфері трубопровідного транспорту та промислової безпеки. Проте жоден із цих актів не створює комплексного режиму для постійного геологічного зберігання CO₂.

Правовий статус CO₂

Однією з перших прогалин є відсутність визначення правового статусу уловленого CO₂. Українське законодавство не відповідає на базові питання: чи є уловлений CO₂ відходом, ресурсом або окремим об'єктом регулювання, хто є його власником після вилучення з технологічного процесу і в який момент відповідальність переходить від емітента до перевізника чи оператора сховища.

На практиці саме це питання визначає можливість укладення договорів між учасниками ланцюга, порядок страхування ризиків та систему відповідальності за можливі витоки. У праві ЄС воно вирішується через спеціальний режим потоків CO₂, тоді як в Україні відповідні норми відсутні.

Право на використання підземного простору

Кодекс України про надра регулює геологічне вивчення та користування надрами, однак не передбачає окремого виду користування надрами для постійного геологічного зберігання CO₂. Це створює невизначеність щодо правового статусу майбутніх сховищ, порядку їх надання, обсягу прав оператора та співвідношення з іншими видами надрокористування.

Особливо актуальним це питання є для потенційного використання виснажених газових родовищ та інфраструктури підземних сховищ газу. Європейська практика виходить із того, що право на видобування вуглеводнів і право на геологічне зберігання CO₂ є різними видами діяльності й потребують окремого правового режиму. Саме тому Україна потребує запровадження спеціального виду користування надрами для дослідження і зберігання CO₂.

Система дозволів

Європейська регуляторна модель побудована на дворівневій системі дозволів: окремий дозвіл на дослідження потенційного комплексу зберігання та окремий дозвіл на його експлуатацію. Такий підхід дозволяє поступово переходити від геологічної оцінки до комерційної реалізації проєкту та суттєво знижує ризики інвесторів.

В Україні подібна система відсутня. Законодавство не визначає критерії оцінки придатності сховища, порядок отримання спеціальних дозволів, вимоги до технічної та фінансової спроможності оператора, а також підстави для зміни чи анулювання дозволу. Фактично відсутня вся інституційна архітектура, яка в ЄС вважається базовою умовою запуску проєктів CCUS.

Моніторинг і довгострокова відповідальність

Україна вже створила систему моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів. Однак ця система орієнтована на облік викидів на рівні установок і не охоплює поведінку CO₂ після його закачування у надра.

Відсутні також правила післяпроєктного моніторингу та передачі відповідальності державі. Це одна з найважливіших прогалин із точки зору інвесторів. Банки та міжнародні фінансові організації не можуть оцінити ризики проєкту, якщо законодавство не визначає, хто відповідатиме за об'єкт через 20-30 років після припинення закачування CO₂.

Доступ до інфраструктури

Ще однією важливою прогалиною є відсутність механізму доступу третіх сторін до майбутньої інфраструктури транспортування та зберігання CO₂.

Сучасні європейські проєкти розвиваються переважно як кластерні системи, де декілька промислових підприємств користуються спільною інфраструктурою. Такий підхід можливий лише за умови наявності прозорих і недискримінаційних правил доступу до мережі та сховищ. Саме на цій основі працюють Porthos у Нідерландах та Northern Lights у Норвегії.

Українське законодавство не містить норм, які б регулювали порядок підключення до інфраструктури CO₂, методологію формування тарифів, порядок врегулювання спорів або принципи відкритого доступу. Без вирішення цих питань створення повноцінного ринку послуг зі зберігання CO₂ буде неможливим.

Транскордонне транспортування CO₂

Окремої уваги потребує питання транскордонного транспортування та зберігання CO₂. Більшість сценаріїв розвитку європейського ринку управління вуглецем передбачають переміщення CO₂ між країнами до спеціалізованих центрів геологічного зберігання. У перспективі Україна також розглядається як потенційний учасник таких мереж.

Проте чинне законодавство не містить правил щодо імпорту або експорту потоків CO₂, розподілу відповідальності між країнами, взаємного визнання результатів моніторингу та порядку обліку скорочення викидів. Як підкреслює IEA, саме невизначеність у цій сфері часто стає бар'єром для розвитку міжнародних CCUS-коридорів.

Пріоритети законодавчих змін

Отже, аналіз Директиви 2009/31/ЄС та рекомендацій IEA свідчить, що першочерговим завданням для України є створення спеціального правового режиму геологічного зберігання CO₂. Такий режим повинен охоплювати п'ять базових блоків:

1. правовий статус CO₂ та порядок передачі відповідальності;
2. право користування надрами для геологічного зберігання;
3. систему дозволів на дослідження та експлуатацію сховищ;
4. моніторинг, фінансові гарантії та довгострокову відповідальність;
5. правила доступу третіх сторін до інфраструктури та транспортування CO₂.

Саме ці елементи є мінімально необхідною умовою для формування комерційної моделі проєктів CCUS та залучення приватного капіталу. Без їх законодавчого врегулювання навіть значний геологічний потенціал України залишатиметься лише теоретичною можливістю, а не основою для реальних інвестиційних проєктів.

Рисунок 2. Законодавчі передумови реалізації проєктів CCUS

Пріоритетний пакет законодавчих змін для України

На основі вимог Директиви 2009/31/ЄС та рекомендацій IEA законодавчі зміни доцільно реалізовувати у три етапи.

Етап 1. Створення базової правової рамки

• прийняття рамкового Закону України про CCUS;
• внесення змін до Кодексу України про надра;
• визначення правового статусу CO₂;
• запровадження дозволів на дослідження та зберігання CO₂.

Етап 2. Створення регуляторної інфраструктури

• внесення змін до Закону України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів»;
• встановлення вимог до моніторингу сховищ;
• запровадження фінансових гарантій;
• встановлення правил закриття сховищ і передачі відповідальності державі.

Етап 3. Формування ринку управління вуглецем

• регулювання доступу до мереж транспортування і зберігання CO₂;
• створення тарифної моделі;
• врегулювання транскордонних потоків CO₂;
• інтеграція з майбутньою системою торгівлі викидами.

6. Практика Норвегії, Нідерландів та Данії

Попри значні відмінності між Норвегією, Нідерландами та Данією, усі три країни спочатку створили спеціальні правила для геологічного зберігання CO₂, визначили повноваження державних органів та механізми передачі довгострокової відповідальності, і лише після цього перейшли до масштабних інвестицій у відповідну інфраструктуру.

Норвегія: ліцензування та інфраструктурний підхід

Норвегія є піонером геологічного зберігання CO₂ завдяки проєктам Sleipner, Snøhvit та Northern Lights. Регуляторна система базується на спеціальному режимі надання дозволів на дослідження та експлуатацію сховищ CO₂, що функціонує окремо від режиму видобування вуглеводнів. Перед отриманням дозволу на експлуатацію оператор повинен довести придатність геологічної структури та надати програму моніторингу і фінансові гарантії.

Проєкт Northern Lights сформував нову комерційну модель: оператор не є емітентом CO₂, а надає послуги його транспортування та геологічного зберігання . Саме така логіка сьогодні лежить в основі майбутнього європейського ринку управління вуглецем.

Нідерланди: кластерна модель та відкритий доступ

У Нідерландах проєкт Porthos реалізується як кластерна система для підприємств Роттердамського промислового району. Його ключовою особливістю є використання спільної транспортної та зберігальної інфраструктури декількома емітентами. Водночас державна підтримка не замінює ринок, а компенсує частину вартості скорочення викидів через механізм SDE++ (Програма стимулювання виробництва сталої енергії та кліматичного переходу).

Особливу цінність для України становить принцип недискримінаційного доступу. Інфраструктура не створюється під одного користувача, а розглядається як майбутній відкритий ринок послуг зі зберігання CO₂. Саме тому доступ третіх сторін і правила розподілу потужності є обов'язковими елементами регулювання.

Данія: поетапне масштабування

Досвід Данії демонструє інший аспект регуляторного розвитку. Проєкт Greensand розпочинався як пілотний і переходив до масштабування лише після підтвердження технічної та екологічної безпеки зберігання CO₂. Данське законодавство встановлює конкурсний порядок отримання прав на використання підземного простору, процедури доступу до інфраструктури та умови фінансового забезпечення довгострокових ризиків.

Практика Данії демонструє, що навіть за сприятливої геології інвестори не готові фінансувати проєкти без чіткого правового режиму щодо сховища, моніторингу та довгострокової відповідальності.

7. Комерційна модель та механізми фінансування проєктів CCUS

Однією з ключових умов розвитку ринку CCUS є формування життєздатної комерційної моделі. Практика реалізації проєктів у Норвегії, Нідерландах та Великій Британії свідчить, що жоден масштабний проєкт уловлювання, транспортування та геологічного зберігання CO₂ не був реалізований виключно з екологічних міркувань. Незалежно від кліматичних цілей або вимог декарбонізації, проєкт повинен забезпечувати зрозумілий механізм повернення інвестицій та прийнятний рівень ризику для інвесторів. Жоден проєкт CCUS не буде реалізований доти, доки учасники ринку не матимуть відповіді на базове питання щодо його комерційної доцільності. Технологічна можливість уловлювання та зберігання CO₂ сама по собі не формує інвестиційного проєкту. Для переходу до стадії прийняття остаточного інвестиційного рішення необхідно створити механізми, які забезпечують повернення інвестицій через тарифи на транспортування і зберігання CO₂, економію витрат у межах систем торгівлі викидами, контракти за різницею (CCfD) або інші форми державної підтримки.

З точки зору фінансування, сучасні CCUS-проєкти розглядаються не як природоохоронні заходи, а як новий клас інфраструктурних активів.

Структура фінансування CCUS-проєкту

У міжнародній практиці інвестиції зазвичай розподіляються між різними сегментами ланцюга створення вартості:

Рисунок 3. Типова структура інвесторів у проєктах CCUS

Такий підхід дозволяє розподіляти ризики між учасниками та уникати ситуації, коли одна компанія повинна фінансувати весь ланцюг CCUS.

Досвід Норвегії, Нідерландів та Великої Британії свідчить, що жоден із перших масштабних CCUS-проєктів не був реалізований виключно за рахунок приватного капіталу. Проєкт Longship розвивався як стратегічна державна інвестиція з прямою участю уряду Норвегії, Northern Lights поступово переходить до комерційної моделі надання послуг транспортування та геологічного зберігання CO₂ , а Porthos використовує змішану модель, в якій економічна життєздатність забезпечується поєднанням EU ETS і механізму підтримки SDE++ . У Великій Британії розвиток кластерів базується на поєднанні контрактів за різницею для скорочення викидів вуглецю (CCfD) для емітентів викидів та моделі регульованого інфраструктурного активу для операторів транспортування і зберігання CO₂. Такий підхід дозволяє формувати передбачувані грошові потоки та залучати довгостроковий інституційний капітал.

Порівняння міжнародних моделей фінансування

Проєкт Longship у Норвегії став прикладом державоорієнтованої моделі розвитку CCUS. Метою проєкту було створення першої повномасштабної інфраструктури та зниження бар'єрів для майбутнього ринку. Значна частина капітальних витрат була профінансована урядом Норвегії, а приватні компанії виступали виконавцями окремих компонентів проєкту. Фактично держава взяла на себе основну частину початкових ризиків, розглядаючи проєкт як стратегічну інфраструктуру.

На базі Longship було створено Northern Lights, який уже функціонує як окремий бізнес із транспортування та геологічного зберігання CO₂. Його джерелом доходу є плата клієнтів за приймання, транспортування та закачування CO₂. Таким чином відбувається перехід від державної підтримки до комерційної моделі, в якій оператор інфраструктури продає послуги зі зберігання вуглецю.

Проєкт Porthos у Нідерландах використовує змішану модель. Початкові інвестиції забезпечуються консорціумом державних і напівдержавних компаній, тоді як економічна доцільність для промислових підприємств значною мірою базується на системі EU ETS і державному механізмі підтримки SDE++. У цьому випадку джерелом економічної вигоди є зниження витрат на виконання кліматичних вимог порівняно з альтернативними варіантами декарбонізації.

Британські кластери (East Coast Cluster, HyNet) використовують найбільш ринково орієнтовану модель. Для промислових підприємств застосовуються контракти за різницею для скорочення викидів вуглецю, які забезпечують прогнозовану ціну скорочення викидів CO₂. Водночас транспортна інфраструктура та сховища розглядаються як регульований інфраструктурний актив із гарантованою тарифною виручкою . Такий підхід є найближчим до класичної моделі проєктного фінансування.

Таблиця X. Порівняння моделей фінансування провідних європейських CCUS-проєктів

Що робить проєкт комерційно доцільним

Міжнародна практика показує, що інвестори оцінюють CCUS-проєкти так само, як і будь-які інші довгострокові інфраструктурні активи. Ключовими чинниками є: стабільний попит на послуги транспортування та зберігання CO₂, довгострокові контракти з емітентами, наявність тарифної моделі, прогнозований регуляторний режим, державні механізми підтримки на початковому етапі та зрозумілий розподіл ризиків між учасниками. Фактично проєкт повинен відповідати трьом базовим питанням інвестора:

1. Хто буде платити за транспортування та зберігання CO₂?
2. Яким буде довгостроковий грошовий потік?
3. Яким чином розподіляються технічні, регуляторні та комерційні ризики?

Джерела доходу CCUS-проєктів

На відміну від традиційних інфраструктурних проєктів, дохідність CCUS зазвичай формується з декількох джерел одночасно. Для промислових підприємств економічний ефект виникає за рахунок уникнення витрат на викиди CO₂ в рамках ETS, зменшення ризиків CBAM, премії за низьковуглецеву продукцію та державної підтримки через CCfD або аналогічні механізми.

У більшості європейських проєктів саме зростання вартості викидів у межах EU ETS стало ключовим фактором, що поступово наближає витрати на уловлювання та зберігання CO₂ до економічно конкурентного рівня. Чим вищою є вартість викидів, тим меншою стає потреба у прямій державній підтримці CCUS. Для операторів інфраструктури основними джерелами доходу є плата за підключення до системи, резервування транспортних потужностей та сховищ і тариф за фактичний обсяг транспортованого та закачаного CO₂.

Саме ця модель є найбільш перспективною і для України. За наявності найбільших у Європі підземних сховищ газу з активною місткістю понад 30 млрд м³, газотранспортної системи протяжністю понад 33 тис. км, виснажених газових родовищ та значного промислового попиту на декарбонізацію країна потенційно може сформувати новий сегмент інфраструктурного ринку, пов'язаний із транспортуванням та геологічним зберіганням CO₂. Ключовою передумовою для цього є створення передбачуваного регуляторного середовища та комерційної моделі, яка дозволить перетворити CCUS із екологічної ініціативи на банківський та інвестиційно привабливий інфраструктурний проєкт.

8. Потенційна модель розвитку українського кластера

Європейський досвід свідчить, що економічно життєздатні CCUS-проєкти сьогодні розвиваються переважно як кластери, що об'єднують декілька джерел викидів зі спільною інфраструктурою транспортування та зберігання. Для України такий підхід є особливо актуальним з огляду на наявність розвиненої мережі газотранспортної інфраструктури та найбільших у Європі підземних сховищ газу.

На відміну від проєктів Північного моря, українська модель може спиратися на існуючі наземні активи та потенційні сховища у виснажених газових родовищах. Це дозволяє суттєво зменшити початкові інвестиції та прискорити реалізацію пілотного проєкту.

Умови інвестиційної готовності проєктів CCUS

Наявність потенційного геологічного сховища сама по собі не забезпечує залучення фінансування. Міжнародна практика свідчить, що перед прийняттям остаточного інвестиційного рішення (FID) інвестори та кредитори оцінюють не лише геологічну придатність об'єкта, а й готовність усього ланцюга створення вартості CCUS. До ключових критеріїв інвестиційної готовності належать підтверджена придатність сховища, зрозуміла система ліцензування, врегульований розподіл відповідальності між учасниками, гарантований доступ до транспортної інфраструктури та сховищ, наявність життєздатної економічної моделі, достатнє фінансове забезпечення операторів та готовність усіх учасників ланцюга приймати узгоджене інвестиційне рішення.

Рисунок 4. Умови інвестиційної готовності проєктів CCUS

З регуляторної точки зору можливі дві моделі управління:

Незалежний оператор CCUS

Перша передбачає створення спеціалізованого незалежного оператора транспортування та зберігання CO₂. Такий підхід найближчий до моделей Northern Lights і Porthos та забезпечує максимальну відповідність принципу відкритого доступу.

Оператор ПСГ як оператор CCUS